черт побери, было же время! ездили люди в поезде, не стесняясь песни пели-слушали. а потом еще про это и рассказывали (в письменном виде). что-то подобное о поезде Москва-Одесса совсем молодой Ильф написал. или нет?
пс
о главном. все что угодно, но никак не пародия! даже евреи атеисты в вопросах веры серьезны до неприличия.
и ладно песня была бы "рабфаковской", но нет. никаких "факов" . первым (известным мне) публикатором был Менахем Кипнис. "Микитка" завершал первый из его сборников еврейских народных песен. издан он был в Варшаве в 1918 году. причем в примечании к "Микитке" написано : "из коллекции Кипниса". т.е. либо он эту песню "раскопал", то ли сам и написал.
Сначало Сметана "Невесту" задумал как оперетту. И первая постоновка "Невести" обозначена как оперетта (1866). Но потом композитор изял диалоги. Незнаю была "Невеста" потом поставленна в изначальном виде. Может кто подскажет?
В пении Гефта можно уловыть опереточний манер.
Спасибо!
Значит, все-таки этот марш играли в предвоенные годы. Марш 1910 года написания, а теперь рекомендую послушать мелодию песни "Под нашими спортивными знамёнами" Матвея Блантера:)
У меня на послевоенной на зеркале тоже Б400/3, а на "военной ласточке" - 400/3, почерк тот-же, но по другому и без"Б". Это что, разные записи? "Ласточку" подобрал разбитой, склеил - щёлкает, есть смысл выкладывать?
Про эту песню нашлась целая статья: Дмитро Ревуцький, "Сучасна пародія на українську народну думу" // Етнографичний вісник, кн. I (1925), стор. 69—72. Основная часть, насколько удалось выдрать из books.google.com, приводится ниже. У гугла распознано было через русский язык (т. е. даже буквы не все опознавались) и не для всех мест доступны сканы, так что местами возможны ошибки распознавания и интерпретации.
Цитата:
“
...Все-ж, хоч які цікаві для нас зазначені вище зразки дум-пародій, не менш цікаво було-б нам знати й самий характер їх музичного виконання, і тут, на жаль, доводиться констатувати, що ніхто із дослідників не записав мелодії цих дум-пародій, навіть не описав хоч-би приблизно самого характеру виконання. Нам доводиться тільки робити логічний висновок-гіпотезу, що виконання, при схожості самої словесної фактури пародії із фактурою справжніх дум мусило бути теж подобне до виконання дум кобзарями-професіоналами, хоч-би й без аконпаньяменту. На таку думку наводить нас і пісня, що подаємо її нижче.
У січні цього року я виїхав із Москви до Київа. В вагоні їхала група жидівської молоди, що ввесь час весело виспівувала пісні. Особливий успіх мала пісня "про Микитку", яку з великою експресією співав високим горловим тенором молодий комерсант Йосип Григорович Котляр, із міста Гуманя. Ці відомості вдобув я від нього згодом, познайомившися з ним і попросивши проспівати для мене пісню "про Микитку". Це він і вробив з великою охотою, давши мені змогу тут-же записати її. Записані мелодію й текст подаю нижче (вимову виконавцеву додержано).
1. Ой Ме/икитко, Ме/икитко!
Шьо буде с тебе, як ти будешь заболє/івати,
і ройфе/и буде до тебе приходати,
і лікарство тибі давати,
5. і воно тибі не буде помагати?
Ой Ме/икитко, Ме/икитко!
Шьо буде с тебе, як ти будешь умирати,
і три соломинки будуть тибі покладати,
і жінка й діти будуть плакати?
10. Ой Ме/икитко, Ме/икитко!
Шьо буде с тебе, як хевре кедойшем будуть тебе носати (1)
і мелех дойме буде тебе питати,
як тебе звати, —
шьо ти тоді будешь казати?
15. Ти будешь ле/ижати і мовчати, і мовчати!
(1) Попсована форма "ношати", як і раніш "приходати".
"Ройфе", як поясняв мені сам півець, — доктор; "хевре кедойшем" — марщики, похоронне братство, люди, що виносять мерців; „мелех дойме"— в давній народній уяві — янгол, що направляє душу до пекла або раю (як пояснює I. Галант — malach duma — янгол пекельний). Говорячи про "три соломинки", пісня, очевидячки, натякає на звичай обмивати мерця доконче на соломі. Цей звичай, на думку проф. Шляпкіна ("Народная словесность", ч. I), є без сумніву відгомін колишнього звичаю спалювати тіло померлої людини.
Подану вище пісню "про Микитку", як ми гадаємо, можна цілком уважати за сучасну пародію на вкраїнські думи. В цьому переконує нас перш за все віршова будова пісні, надзвичайно природна для дум: вся вона поділюється на нерівні музичні періоди (рядки 1—5, 6—9, 10—14 та 15); вірші дуже нерівні що-до кількості складів у кожному і оздоблені по кінцях виключно діеєслівним римом. При зовнішній схожості з думою, гумористично-пародійний характер її виступає дуже яскраво. Музичний бік пісні "про Микитку" ще більш нагадує нам про українську думу: тут той-же загальний характер досить експресивної рецитації. Коли співак на моє прохання повторював пісню, він так само імпровізував її виконання, як це роблять звичайні кобзарі, виконуючи думи (на жаль, за браком місця я не можу навести варіянтів того, як ухилювалася, хоч часто й дуже незначно, мелодія підчас виконання — імпровизації). Починається кожний музичний період з дуже експресивної музичної фрази, що має цілком характер так званого "плачу" в думах, далі речитативними ступенями спадає вниз, щоб закінчитися характерним для думи речитативом на одній ноті з типовим переходом на кварту. Все оздоблюється досить невловимими для слуху дрібними мелізмами, теж дуже характерними для дум.
Останніми часами дослідники українських народніх дум (Ф. Колесса, К. Квітка та ин.) підкреслюють можливість великого впливу похоронних голосіннів на утворення дум — що-до музично-ритмічної будови їх. Тому цілком можливий і факт наслідування в нашій пісні "про Микитку" українських народних голосіннів із тією-ж пародійною метою.
Від своїх слухачів-робфаківців я чув, що й відомий співець жидівської народної пісні Епельбавм теж співає пісню "про Микитку"’; але бувши на його концертах, не довелося мені почути ні разу цієї пісні, дарма що на останньому концерті публіка й кричала: "Микитка, Микитка!"
. первым (известным мне) публикатором был Менахем Кипнис. "Микитка" завершал первый из его сборников еврейских народных песен. издан он был в Варшаве в 1918 году. причем в примечании к "Микитке" написано : "из коллекции Кипниса". т.е. либо он эту песню "раскопал", то ли сам и написал.
